Мой список блогов

Для любителів німецької мови

Знайомтеся разом із нами з історією Німеччини

четверг, 25 февраля 2010 г.




30% рослин і тварин Німеччини – під загрозою вимирання

30% рослин і тварин Німеччини – під загрозою вимирання
Федеральне відомство з охорони природи б'є тривогу: зміна клімату може призвести до втрати 30% видів рослинного й тваринного світу Німеччини. Експерти також очікують збільшення нових шкідників та переносників різних захворювань.
Глобальне потепління не скрізь проявляється так явно, як в Арктиці з таненням льодів або в тропічних областях зі стихійними лихами. Тисячі видів тварин і рослин вимруть непомітно – у тому числі й у Німеччині, про що попереджає Федеральне відомство з охорони природи (Bf).

"Потепління клімату особливо позначиться на тих видах, що живуть у водоймах, болотах,  високогірних місцевостях і на морських узбережжях", – сказав президент Bf Беата Єссель. Під великою загрозою знаходяться також перелітні птахи, наприклад іволга та горихвістка. Причиною головний орган охорони природи Німеччини вважає, зокрема, очікуване посилення посух і зниження рівня ґрунтових вод.

Настільки ж небезпечним, як вимирання окремих видів флори й фауни, Bf вважає їхнє заміщення новими видами, що проникають у Німеччину переважно з півдня, а також зростаюче поширення переносників різних захворювань. "Кількість москітів і кліщів зросте, і одночасно зросте захворюваність борреліозом та менінгітом", – говорить Єссель. Крім того, рослини-переселенці можуть стати для людей причиною алергії.

Також очікується збільшення популяції короїдів, що завдають шкоди лісам Німеччини. "Приходу і зникненню певних видів запобігти вже неможливо, – уважає Єссель. – Тому що зміна клімату - це вже факт".
Драматичне положення поглиблюється ще й скороченням середовища існування багатьох тварин і рослин. Так, все більші площі вкриваються асфальтом, території розмежовуються магістралями, повідомляє Bf. Інтенсивне сільське й лісове господарство також є негативним чинником.

Конкретні дані щодо різних середовищ перебування містяться в останньому виданні Червоної книги Німеччини. З цього випливає, що в більшій або меншій мірі під погрозою перебуває більше 70% досліджених біотопів. Небезпека зникнення нависла майже над 30% з приблизно 14 тисяч зареєстрованих видів рослин, 4% вважаються вимерлими або зниклими


среда, 24 февраля 2010 г.

РОЗВИТОК СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ ІСТОРІЇ НІМЕЦЬКОГО СУСПІЛЬСТВА (ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ)
 Психологічні особливості вищої освіти Німеччини з епохи пізнього Середньовіччя до сучасного етапу.Протягом багатьох століть вища освіта Німеччини розвивалася за умов роздробленості земель, що наклало певний відбиток не лише на її структуру, а й на ті ідеологічні та психологічні чинники, які були покладені в її основу.Національною особливістю німецького народу є не лише його славнозвісна акуратність і пунктуальність. Німці несуть у собі майже всі переваги і недоліки середньостатистичного жителя Західної Європи. Великий римлянин Тацит, звісно, помилявся, говорячи про відсутність у німців золота і срібла: золото німців - їх руки, а срібло - їх голови . [12, 275].Система освіти в Німеччині поступово стала тим центром, навколо якого складалась більшість переваг і недоліків німецької нації. Той факт, що німецька "школа" користувалась заслуженою славою протягом багатьох століть (починаючи з епохи пізнього Середньовіччя і майже до кінця 19 століття), не є випадковим. Німецька освіта була ґрунтовною і добротною. Вона прищеплювала громадянам працелюбство, прагнення до знань, навички пунктуальності й дисципліни. Самі німці були також і старанними учнями. Класичного і глибокого змісту набула відома німецька тріада „Studieren, propagandieren, organisieren!" (нім. "Вивчати, пропагувати, організовувати!") [12,275].Популярність вищої освіти у Німеччині набуває свого значення в період пізнього Середньовіччя, за часів реформ Мартіна Лютера. Реформатор добре розумів, що втілення його ідей знайде відгук лише у освічених громадян. Але його погляд на розвиток освіти був неоднозначним: нижчим верствам населення він пропонував давати мінімум освіти: "Молодий і дурний народ слід навчати завжди одними й тими ж виразами, в іншому разі не уникнути помилок ."[12, 276].Подальший розвиток вищої освіти в Німеччині пов'язаний з ім'ям Гейдельбергського університету. Заснований ще в середині XV століття, цей університет виховав цілу плеяду видатних вчених і державних діячів.
Цей славетний вуз продемонстрував зразки високої духовної стійкості. Тридцятилітня війна, під час якої була вивезена до Риму всесвітньо відома університетська бібліотека "Biblioteca Palatina" та зруйнований весь комплекс корпусів університету, нанесла значних збитків знаменитому Гейдельбергу. Але університет зміг відновити свою роботу і до середини XIX століття піднявся до рівня найпрестижнішого вузу в Європі. Пізніше визнаними центрами вищої освіти європейського рівня стануть Йєна, Берлін, Лейпциг, Геттінген. Успіх і популярність цих навчальних закладів пов'язаний не лише з блискучим професорсько-викладацьким складом, а й з певними психологічними факторами німецької системи освіти. [25].По-перше, це висока організованість і дисципліна навчального процесу. Іноді цей фактор мав і негативну сторону: казармені звички і фельдфебельський дух нерідко виступали предметом критики видатних мислителів того часу. Підґрунтям цього можна вважати тривалий вплив Прусії - воєнно-кріпосної держави, політика якої відрізнялась крайньою реакційністю і войовничістю. [15].Важливе значення мали також і гуманістичні принципи освіти. Якщо французи говорили "L" argent n"a pas de maitre" (фр. "Гроші не мають хазяїна"), то німці стверджують інший принцип: "Освіта не знає кордонів". Ідеалом німецької прогресивної думки є людина-особистість, освічена і духовно багата. В уявленні представників тогочасної вітчизняної інтелігенції Німеччина завжди була колискою Лютера, Дюрера, Гете, Шиллера, Гейне, Бетховена, Гегеля, Канта, Гердера, Фіхте, Гумбольдта, Шеллінга та багатьох інших творців і мислителів. [12].Якщо звернути увагу на стан вищої освіти в Німеччині періоду кінця XVIII - протягом XIX століть, на передній план виступає її прагматизм. Невтомна, вміла, кваліфікована, наполеглива праця дала німецькому народу всі переваги, що стверджувались в етиці І психології тогочасної західної людини". Праця і виробництво стають ідеалом, а незабаром ідолом. "Європа одягає робочий халат" - писав голландський дослідник Й. Хейзенга [12, 274]. Домінуючими тенденціями у сфері вищої освіти стають суспільна користь і ефективність процесу навчання. Класична освіта відступає на задній план -науково-технічний прогрес завойовує всі сфери суспільного життя. Серед наукових дисциплін перевага надається точним і природничим наукам.Саме в цей час німецька освіта була популярною і в Росії. Достатньо згадати роман Тургенєва "Отцы и дети" (1861), де йдеться про російських фізиків і хіміків, "которыми наполнен Гейдельберг и которые, удивляя на первых порах наивных немецких профессоров своим трезвым взглядом на вещи, впоследствии удивляют тех же самых профессоров своим совершенным бездействием и абсолютной ленью" [12, 343]. Ці слова ще раз підтверджують тезу про працелюбство німців як провідну рису їх національного характеру.В кінці XIX - на початку XX століття в європейському суспільстві складається негативне уявлення про представників німецької нації. З початком Франко-прусської війни «німці слова» миттєво перетворились в «німців діла». І.С. Тургенєв в 1870 г. писав: «Теперь немцы являются завоевателями, а к завоевателям у меня сердце не лежит» [21, 228].«Плоды немецкой нации есть Лессинг и Гёте, Кант и Шеллинг, а плод германского национализма - насильственное онемечение соседей» - писав В.І. Соловйов [21, 231]. Після двох світових війн образ німця асоціюється вже лише з образом завойовника, а німецька культура сприймається як експансія. Відповідно, знижується популярність вищої освіти в Німеччині, більше того, німецька освіта і наука бойкотуються європейським співтовариством: на переважну більшість міжнародних наукових конференцій не запрошуються німецькі вчені.Стосовно психологічного аспекту, німецька вища освіта перебувала під впливом ідей панування "арійської раси" з одного боку і повного бойкотування світовим співтовариством - з іншого. Такий стан негативно впливав на розвиток освіти, відтиснувши на задній план ідеї гуманізму, внутрішньої свободи, формування високоморальної особистості.Особливістю розвитку вищої освіти Німеччини у XX столітті є суттєві відмінності у системі та структурі вищої освіти Німецької Демократичної Республіки та Федеративної Республіки Німеччини, на які була поділена Німеччина до 3 жовтня 1990 року.Система освіти НДР, особливо її вища школа, була значним чином створена за радянським зразком. Для неї були характерні: велика кількість планових показників, надмірна ідеологізація освіти, перенасиченість допоміжним персоналом і обслуговуючими структурами Як і все народне господарство НДР, система вищої освіти країни базувалась на планових показниках, одним з яких була кількість студентів, яка не змінювалась з середини 70-х рр. (110 тис. осіб), їх частка в відповідній віковій групі населення складала в НДР 11 - 12 % (в ФРН - 26—27 %), тобто не всі бажаючі і здатні навчатися молоді люди могли реалізувати свої наміри. [10].В НДР не було засновано жодного університету, не відбувалося і розширення існуючих класичних вузів, отриманих НДР "у спадок" з часів слави німецької науки. Система вищої освіти розвивалась переважно за рахунок створення так званих спеціальних вищих шкіл, прирівняних до університетів в тому значенні, що вони мали право на присвоєння вчених ступенів (в ФРН цим правом користувалися лише університети). В процесі реформи вищої освіти передбачається, що в нових землях Німеччини правом створення вчених рад і присвоєння ступенів будуть також користуватися виключно університети. [22].Психологічні проблеми, що постали перед студентською молоддю об'єднаної Німеччини, пов'язані, перш за все, з адаптацією до нових соціально-економічних умов жителів колишньої НДР. Молоді, яка звикла жити "за схемою", у якої сформувалось "шаблонне мислення", важко пристосуватись до законів "вільного суспільства" Федеративної республіки Німеччини. Шляхом подолання стереотипів провідні німецькі мислителі бачать виховання моральної особистості. У це поняття вони вкладають такі риси: моральні переконання, усвідомлені дії і вчинки, моральна зрілість, внутрішня свобода і мотиви, збереження духовних орієнтирів у динаміці суспільного життя.

Поезія Німеччини ХVІІ ст.
В німецькій літературі першої половини ХVІІ ст. головне місце безумовно належить ліричній поезії. Її розквіт у 1620–1650-і роки відзначається появою багатьох творчих індивідуальностей, поетичних гуртків і шкіл. Ця поезія з великою силою відбила трагедію народу, кинутого у прірву жорстоких бідувань. Жодна інша західноєвропейська література ХVІІ ст. не сказала такого вагомого й співчутливого слова про народні страждання, про “сльози вітчизни”, як німецька. Знаменно, що впорядковуючи антологію німецької поезії ХVІІ ст., один з найбільших її шанувальників Йоганнес Бехер, поет ХХ ст., виніс на її обкладинку саме цей титул: “Сльози вітчизни”, – за однойменним сонетом А.Гріфіуса.
Із всіх поетів ХVІІ ст. епоха Просвітництва, тобто ХVІІІ ст. визнала лише Ф.Логау, чиї епіграми були видані Лесінгом. Епізодичне захоплення окремими поетами (Фрідріхом Шпеє, Анд.Гріфіусом) спостерігалося в епоху романтизму, але справжнє відкриття поезії німецького бароко і пов’язаний з цим перегляд і переоцінка всього літературного розвитку Німеччини ХVІІ ст. настало лише у ХХ ст.
Отож тематика німецької лірики цього періоду, в основному навіяна подіями Тридцятилітньої війни: це опис народних страждань, трагічних обставин особистого життя поетів, вираження їх політичних надій і розчарувань, симпатій і антипатій, узагальнена трактовка понять “мир” і “війна”.
Поряд з цією громадянською тематикою зустрічаються традиційні мотиви античної і ренесансної лірики: вірші про кохання, застольні пісні, різного роду вірші “на випадок” життя: шлюб, народження, смерть високих осіб, меценатів або друзів поетів. Основними жанрами були: сонет, ода, епіграма і різного роду пісенні форми.
Представником старшого покоління німецьких поетів був Георг Рудольф Векерлін (1584–1653). Векерлін отримав добру освіту, володів багатьма європейськими мовами, здійснив декілька подорожей за кордон з дипломатичними дорученнями. Поет був протестантом і після поразки протестантів Векерлін покинув Німеччину і переселився в Англію, де зблизився з великим англійським поетом і публіцистом Джоном Мільтоном. Ще до свого від’їзду, в 1618–1619 рр., вийшла його збірка в двох томах “Оди і пісні”.
У 1641 р. в Амстердамі з’явилися його “Духовні та світські вірші”. Векерлін у передмові до своїх поетичних збірок відстоює високі достоїнства німцеької мови, яка не поступається за багатством і засобами вираження класичним стародавнім мовам. Поет бореться із засиллям модних іноземних слів, які засмічують німецьку мову, не боїться вводити в свої вірші і драматичні сценки окремі слова, а іноді й цілі діалоги на рідному швабському діалекті. Свою поетичну творчість Векерлін розглядав як патріотичний акт.
Велику роль у формуванні німецької культури нового часу відіграв поет Мартін Опіц (1597–1639).
Ще в гімназії Опіц почав створювати вірші на латинській мові, а в 1617 р. написав промову на латинській мові “Аристарх, або про зневагу до німецької мови”, в якій закликав до чистоти німецької мови, до її звільнення від засилля іноземних слів, відстоює її переваги перед стародавніми мовами і вважає, що німецька мова є придатною для поетичної творчості.
У 1621 р. М.Опіц пише велику поему в чотирьох книгах (2300 віршів) “Слово втіхи серед бід війни” (видана в 1633 р.). У поемі описуються всі жахи війни, проілюстровані прикладами із стародавньої і нової історії (в тому числі Варфоломіївська ніч). Поет розрізняє війни за їх метою – війни за свободу допустимі, війни заради наживи повинні бути суворо засуджені. Опіц теж був протестантом і його поема “Слово втіхи серед бід війни” має антикатолицьке спрямування. Але тут слід зважити на те, що це спрямування має не стільки релігійний, скільки політичний характер.
У 1624 році вийшла з друку теоретична праця Опіца “Книга про німецьке віршування” або “Книга про німецьку поезію”. В трактаті розглядаються загальні питання поетичної творчості: роль поетичного натхнення, ерудиція поета, питання про правдоподібність, теорія жанрів, конкретні стилістичні правила. Опіц включив у свій трактат і короткий історичний огляд німецької поезії з найдавніших часів. Принциповою новизною книги була глава про метрику. Опіц встановлює для німецького вірша силабо-тонічну систему. Серед віршованих розмірів перше місце він віддає олександрійському віршу. Поет детально аналізує різні типи і варіанти рим, встановлює правила римування, дає описи строфічної структури сонета та оди.
Після виходу “Книги про німецьке віршування” до Опіца прийшла слава і визнання. Його теорію захоплені послідовники почали пропагувати в усіх університетах. З’явилася величезна кількість учнів і полідовників поета.
Це наслідування мало позитивні сторони, але здебільшого негативні сторони. Поезія відірвалася від народного грунту. Поети орієнтувалися на античні зразки і зневажали національні поетичні традиції. Олександрійський вірш (римований 12-складник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на 6-му і 12-му складах та чергуванням парних рим) став основним віршем для всього ХVІІ ст.
У своїй ліриці М.Опіц розробляв поряд з темою війни традиційні мотиви ренесансної поезії: оспівував чуттєве кохання, насолоду картинами мирного життя на лоні природи.
Із багаточисельних жанрів лірики Опіца, а це сонет, ода, “вірш на випадок” та ін. силу художнього впливу зберегли в наші дні пісні Мартіна Опіца.
Поета довгий час розглядали як основоположника раннього німецького класицизму, посилаючись головним чином на його поетичну теорію. Однак особливості його власної поетичної практики виявляють очевидну близькість до стилістичних форм поезії бароко.
Оосбливим напрямком німецької поезії ХVІІ ст. була релігійна пісня, тематично зорієнтована на євангельські сюжети, але яка й розвивала художні традиції народної пісні з її простотою, щирістю почуттів, глибокою людяністю, живим і безпосереднім сприйняттям природи. Найяскравішим представником цього напрямку був Фрідріх Шпеє (1591–1635). Він був одним із небагатьох католицьких поетів Німеччини ХVІІ ст. У 1631 р. Шпеє анонімно випустив латинський трактат “Обачливість при винесенні вироків або про процеси над відьмами”, в якому рішуче виступає проти засудження звинувачуваних до страти на основі признання, отриманого від звірячих катувань.
“Прошла угрюмая зима…”, ст.182.
У 1620-і роки в Кенігсберзі формується гурток поетів, яких об’єднала любов до музики. Найпоширенішим жанром серед поетів гуртка була пісня, проста, задушевна, музична, близька за духом до народної. Найвідомішим поетом гуртка був Сімон Дах. В історії німецької поезії залишилися не його (Сімона Даха) вірші “на замовлення”, а пісні, проникнуті щирим глибоким почуттям і які оспівують справжні людські цінності – любов, вірність, дружбу. Найвідоміша з них – пісня “Анке із Тарау”. Пісня була написана на місцевому діалекті. Згодом пісня ця була перекладена на літературну німецьку мову Йоганом Гердером і включена до його збірки “Народні пісні” (1778).
“Анке із Тороу”, ст.200
Анке из Тороу – свет моих дней.
Все, чем я жив, заключается в ней:
На німецькій мові, с.145
Центром поетичного життя Німеччини ХVІІ ст. дещо пізніше став Ляйпціг, де поезія розвивалася в основному в студентському середовищі. Яскравим представником ляйпцігського гуртка був Пауль Флемінг (1609–1640). Сам він завжди вважав себе послідовником М.Опіца. Але його лірика має значно більшу оригінальність і художню силу, ніж творчість старшого поета. Тема кохання складає зміст більшості його віршів і сонетів. Але поряд з цим Пауль Флемінг розширює тематичні рамки сонета, наповнюючи його глибоким філософським змістом. Таким є сонет “До самого себе”. У вірші “Роздуми про час” поет звертається до філософської теми буття, яка була дуже популярною в поезії німецького бароко.
Во времени живя, мы времени не знаем.
Тем самым мы себя самих не понимаем…
Весьма различны времена по временам:
То нéчто, то ничтó – они подобны нам.
Изжив себя вконец, рождает время время.
Так продолжается и человечье племя.
Велике місце в ліриці П.Флемінга займає тема війни. У “Новорічній оді 1633 р.” поет змалював страшну картину спустошення рідного краю:
Наши села сожжены,
Наши рати сражены.
Наши души гложет страх.
Города разбиты в прах.

Найповнішим і художньо найдовершенішим втіленням німецької барокової поезії була творчість Андріаса Гріфіуса (1616–1664).
Поряд з високими жанрами (ода, поема, сонет) в німецькій поезії ХVІІ ст. розвивалася й епіграма. В історію німецької літератури сілезький поет Фрідріх фон Логау (1604–1655) ввійшов саме як видатний майстер цього лаконічного, сатирично гострого жанру.
У 1638 р. Логау випустив збірку “Двісті римованих німецьких виразів”. А за рік до смерті, в 1654 р. він видав під псевдонімом Соломон фон Голау (анаграма його справжнього прізвища) “Три тисячі німецьких епіграм”. Зразками для Логау послужили римські сатирики Марціал і Ювенал.
Логау вдалося створити справжню національну і за змістом, і за формою німецьку епіграму.
Поет піддає сатиричному висміюванню всі сфери суспільного і приватного життя. Одна із головних його тем – тема війни, яка відбувалася на його очах, її матеріальні і моральні наслідки.
У великій групі епіграм поет ставить соціальні і моральні питання. Він викриває звички, пороки людей, їхній фальш, лицемірство.
Логау звертається і до питання про втрату національної гордості, про сліпе наслідування іноземцям в одязі, манерах, мові. Зустрічаються в епіграмах і влучні замальовки звичаїв – про подружню невірність, пристрасть до вина, рабське наслідування моді тощо.
Більша частина епіграм – короткий вірш, двовірш або чотиривірш. Епіграми Логау написані простою, зрозумілою мовою, вільною від орнаментальності і вишуканості. За життя поета його епіграми не користувалися широкою популярністю.
Слава до Логау прийшла через століття. У 1759 р. Лессінг видав вибрані епіграми Логау, в яких побачив настрої і теми, співзвучні віку Просвітництва.
Heutige Weltkunst
Anders sein und anders scheinen,
Anders reden, anders meinen,
Alles loben, alles tragen,
Allen heucheln, stets behogen,
Allem Winde Segel geben,
Bös und Guten dienstbar leben,
Alles Tun und alles Dichten.
Bloß auf eignen Nutzen richten:
Wer sich dessen will befleißen,
Kann politisch heuer leußen.
Найдавніші свідоцтва використання каменю на території сучасної Німеччини для виготовлення знарядь датуються епохою нижнього палеоліту (бл. 700-500 тис. років назад - знахідки біля м. Гейдельберґ). В епоху палеоліту широко використовується кремінь, кварцит, сланець, для ритуальних цілей - охра. З 5 тис. до н.е. (в неоліті) розпочинається видобуток глин та пісків для виготовлення посуду. В 4-2 тис. до н.е. із кристалічних порід (базальту, діориту та інш.) виготовляли кам'яні сокири. Мідь використовують з 3 тис. до н.е. (широке використання її починається на межі 3-2 тис. до н.е. - унетицька археологічна культура). Тоді ж починають видобувати малахіт, азурит, куприт на мідних родовищах в районах Гарцу (Штольберґ, Лаутерберґ, Віда, Гофгайс, Трезебурґ та інші), в Тюрінгії (Ротенбурґ та інші), Гессені (родов. рудної зони Верра-Шпессарт) та інш. Мідно-олов'яні руди починають видобувати бл. 1,5 тис. років до н.е. в Фогтланді (Ельсніц, Плауен та інші), з яких виплавляли бронзу. Мідні розробки на острові Гельголанд велися, імовірно, в 2 тис. до н.е. (найактивніший видобуток припадає на середньовіччя). Біля копалень виявлені шлакові відвали і круглі мідні зливки. В середні віки гірничий промисел вівся переважно в Саксонії і Тюрінгії (в цей час назва народу “сакси” асоціювалася з термінами “гірник” та “металург”).
Перші залізні знаряддя з'являються у гальштадський період (8-6 ст. до н.е.), масове ж розповсюдження заліза відоме тільки з латенського періоду (5 ст. до н.е.) і пов'язується з широким розселенням кельтських племен. Точні місця розробки заліза невідомі, але за оцінками то були численні зони залягання болотних залізних руд.
У ранньому середньовіччі видобували залізні, мідні, олов'яні та срібно-свинцеві руди, кам'яну сіль. Збереглися документи 7-го ст. н.е. про т.зв. “гірничі регалії”, які надавалися властями на видобуток к.к. У 11-15 ст. продовжують видобувати зал. руди відкритим способом. Велике значення має видобуток срібла (Раммесберґ в Гарці), міді (Мансфельд), олова (Рудні гори), цинку (долина Мааса). У 1262 р в Люнебурзі діяло 54 солеварень. З 13 ст. видобувають лазурит, який використовують як фарбник. У 1386 р у Верх. Пфальці існувало 97 підприємств, що виробляли 5 тис. т заліза на рік. В цей час в гірничому промислі переважають великі пайщики (монастирі, дворяни, купці), збільшується видобуток руд кольорових металів - срібла (Раммесберґ, Фрайберґ, Шнеберґ, Аннаберґ), міді (Раммельсберґ - в кінці 15 ст до 20 т/рік), олова, цинку, а також свинцю і золота (Сілезія). В Люнебурзі та Галлє виробляли понад 9 тис.т солі на рік. З початку 16 ст. Німеччина займала провідне положення в гірничій справі. В цій галузі було задіяно бл. 100 тис. чол. Німецькі рудокопи працювали в Чехії, Угорщині, Польщі, Англії, пізніше - в Швеції та Іспанії. В 16-18 ст. залізну руду активно добували в Саксонії, Гессені, Рейнській області, Нассау, Саарі. У 1540 на тер. Н. було видобуто 16 т срібла (25% від видобутку у Європі). Основні центри видобутку срібних та мідних руд: Гарц, графство Мансфельд, Саксонія), свинцевих - Гослар; олов'яних - Альтенберґ (Саксонія); кам'яної солі - Вестфалія, Гессен, Галле. У 1537 у Цвіккау (Саксонія) засноване перше товариство для видобутку кам'яного вугілля. У 16-17 ст. вдосконалюється гірнича техніка, зокрема з'являється гірничий компас (1539), кінний коловорот, водовідлив, поршневий насос (1565, Йоахімстале, тепер Яхімов у Чехії), в цей час почали застосовувати вибухові роботи. У другій половині 17 ст. і у 18 ст. розширюється видобуток кам'яного вугілля, основні райони його розробки - Гарц, Рудні гори, Ейфель, Зігерланд. Продовжувався видобуток срібних руд (Фрайберґ) та мідних (Саксонія). Стають до ладу нові центри солеваріння - Шьонебек на Ельбі та інші. У 1698 р в Касселє споруджена перша паро-атмосферна машина (Д.Папен). Парова машина Ньюкомена почала застосовуватися з 1753 р. на свинцевих копальнях біля Дуйсбурґа, двигун Уатта - з 1780-х років в Хетштедті. У 1765 у Фрайберзі заснована перша в світі Гірнича академія.
На початку 19 ст. швидкими темпами зростав видобуток кам'яного вугілля (у 1820-34 рр - в сер. по 1,5 млн т/рік, а у 1840 - 3,4 млн т/рік). Бурхливий розвиток гірничої галузі почався з 1835 р і продовжувався до революції 1848-49. Саме в цей час широко освоюють Рурський кам'яновугільний басейн, впроваджується коксування вугілля, для кріплення гірничих виробок починають застосовувати цегляне кріплення, з 1835 на шахтному підйомі застосовують стальний канат. У другій половині 19 ст. провідне місце в гірничій галузі займає видобуток кам'яного вугілля (1861 - 60% зайнятих у гірництві, у 1907 - 76%).
На межі 19-20 ст. потужність ряду шахт перевищила 1 млн т/рік, 50% кам'яного вугілля видобувалася на глибині понад 500 м. З середини 19 ст. розробляють родовища бурого вугілля. З винаходом у 1878 р Томасівського процесу до видобутку залучаються високофосфорні зал. руди (Зальцґіттер, Пайнє, Рур, Лотарингія). У 1865 вийнайдено пневматичний бурильний молоток, у 1876 - гідравлічний станок обертального буріння, у 1888 - перший у світі електричний станок для буріння скельних порід. У 1880-90 рр бурінням досягають глибини 2000 м. З 1883 при проходженні обводнених порід почали застосовувати заморожування. У 1990-х з'являється електричний водовідлив.
Елетродвигуни застосовують для провітрювання, на відкатці і підйомі. Врубові машини застосовують з 1860-х років. З 1906 розповсюджується видобуток відбійними молотками. З середини 19 ст. в гірничій галузі Н. домінують великі концерни. На початку 20 ст. держава націоналізує гірничу галузь. У 1929 Н. давала 9% світової продукції гірничодобувної галузі і займала 1 місце в світі за видобутком бурого вугілля, калійної солі, бариту, одне з провідних місць з видобутку графіту, магнезиту, кам'яного вугілля, кам'яної солі та інш. У 1930-і роки впроваджується залізобетонне кріплення, дизельні локомотиви, вугільні струги та стрічкові конвеєри.
                                                Архітектура Німеччини
За останню тисячу років стиль церковних і світських споруджень Німеччини перетерпів масу змін. Поміняли один одного століття й монархи. Храми в Німеччині, як і в будь-якій іншій країні миру, були головними запасниками й бастіонами міста. І саме в храмах у ранньому середньовіччі батьки міста вирішували проблеми простих германців.
 Лише сторіччями пізніше будинок ратуші стали будувати окремо від церкви, хоча й понині в будь-якім західноєвропейськім місті вони стоять на одній площі, друг проти друга. Одним з перших новаторів, испробовавших відділення церкви від міської влади, було вільне місто Любек. Багато міст пішли його прикладу. В XIII столітті до західного фасаду церкви Санкт-Николас у Штральзунде прибудували будинок ратуші. Тим самим була відтворена любекская модель: у Любеке будинок ратуші також впритул примикає до церкви — Мариенкирхе.
В XIV-XV століттях жителям Нойбранденбурга вдалося звести саму прекрасну у всій імперії міську стіну, і притім складену із цегли! Донині ця кругла в плані стіна із чотирма чудовими воротами викликає искреннее здивування. Усі ці ворота, призначені для в'їзду в місто, являють собою, по суті, готичні тріумфальні арки. У міру ослаблення первісної оборонної функції вежі ставали усе більш видовищними й декоративними. Естетичний елемент був присутній в оборонних спорудах і раніше, але в Нойбранденбурге він уперше виступив на перший план і зіграв визначальну роль.
В 1351 році був закладений перший камінь у підставу нового хору церкви Святого Хреста у Швабському Гмюнде. У церкві Швабського Гмюнда ми виявляємо кілька важливих нововведень, у зв'язку з тим, що в 1497 році обрушилися вежі над західним краєм хору, а в перші двадцять років XVI століття був знесений звід хору. На місці старого хору з'явився новий, більш компактний зальний хор. Над західним краєм невисокого вінця капел піднімається другий поверх. Ще один важливий мотив — круглі арки під ажурним парапетом, що йдуть по краю даху. Вони поклали початок нової естетичної концепції, що пропонує поміщати напівкруглі арки на передній план; Колони хору мають циліндричну форму.
Незважаючи на те, що позднеготическая архітектура, поза всякими сумнівами, була здатна задовольнити попит як на храми, так і на приватні будови, під впливом Реформації готичне зодчество занепало. Але, як ніде, строгі форми суворих будинків і величний вид соборів визначають справжню атмосферу середньовіччя на старих міських вуличках і площах Німеччини.